До Yahata-station (八幡駅) вирішили добратися на велосипедах - фізкультура+економія грошей. Іхали десь 30 хвилин, 7-8 кілометрів. Уже біля станції можна споглядати гору як на цій фотографії.
Від станції до підніжжя їздить безкоштовний шаттл-баз, маленький і дуже тісний якщо багато народу, але з дуже привітним водієм який замісь arigatou-gozaimasu іноземцям каже "санк-ю". На шо Марічка йому відповідала по японськи і ще й кланялася як прийнято (в садочку навчили). Від підніжжя до вершини можна йти пішком, іхати на автомобілі - або більш стандартно підніматися на фунікулері. Модно так як на наступній фото
Потім за окрему символічну плату піднімаємося ще вище на маленькому слоуп-карі який здається в любу секунду може скотитися з гори, але вже можна любуватися краєвидом. Люди торчать, фоткають і дивляться. Марічка покишо не дуже врубаєся і їй як мені набагато цікавіші люди, ну а я звичайно фоткаю її оскільки - шо може бути цікавіше за свого ненаглядного, веселого дітвачка (яп. kodomo 子供, не плутати з комодо).
По дорозі познайомили з сербом і боснійцем які приїхали сюди на якесь стажування (на 4 місяці), і яким було дуже цікаво шо ми тут робимо, а ще більше де можна знайти легкодоступних японських дівчат які сходять з розуму за європейськими аполлонами. Лена звичайно підлила масла у вогонь розповівши кілька напів-легендарних історій про японських похотливих чувіх.
Фоткаємося з ними на памнять і заодно домовляємося зустрітися попити пивка десь на вихідних, адже їхній тренінго-відпуск тільки розпочався.
Прийшли спеціально щоб побачити спочатку денний вид з плавним переходом в нічний, який по написам навколо є одним з 10 кращих нічних японських видів. Бачили живого кролика (японці їх не їдять бо вважають декоративною твариною). Вечером дув сильний вітер, Марічку даже один раз здуло. Сподобалося сильно, такшо якщо хтось тут буде то сюди також сходимо - для галочки.
Немає коментарів:
Дописати коментар