Paris, Paris....

Летимо з шефом на конференцію в Париж. О бля! Париж! Скільки пафосу в цьому слові. Признаюся чесно мені це все до одного місця. Я вже постарів достатньо для того щоб бути більше привязаним до свого дітвака ніж хотіти злітати в париж лондон ньюйорк санфранциско чи токіо. Так, цікаво. Так, нові враження, зміна обстановки, але зовсім не те що було в двадцять три роки коли від слова прага або будапешт "на шару" виступав гарячий піт, червоніла шкіра і зявлялася жалка сльоза жебрака якому дають можливість поісти з дорогоі тарілки ікру позолоченою ложкою. Да я радуюся тому шо мене зараз обслуговує "дорога" китайська стюардесса і час від часу підливає червоного. О да, вино, справжній друг який дозволяє розслабитися під час польоту і під час конференціі. Це дійсно та річ заради якоі вартує розпочинати всю цю процессію подачі заявки на конференцію поіздки в посольство за шенгенською візою, недосипів і переідів під час подорожі. Лише вино гармонійно вписується у весь цей бардак і згладжує гострі кути, затуманює ту шо нетреба і просвітляє ту що необхідно частину мозку. А Париж це як я вже й сказав - до одного місця. Ну і звичайно небо. Під час сьогоднішнього польоту були чудові хмари над Новосибірськом, майже квадратні. Вот такі.

P.S.: Приіхали, добралися до готеля, по дорозі мене чуть не зіло парижське метро. Сідушки в поїздах грязні, оббльовані чи шо, дехто кладе на них ноги no problem. По всюду граффіті, де лиш можна, на поіздах, на складах, на кришах і в тунелях кілометрових стіни покриті надписами. На вулицях цілуються і обнімаються молоді пари ну короче да - зразу видно город любви. Сиділи в ресторанті їли піццу і пили вино було кайфово, тому признаю шо перший абзац написаний в мучитєльно довгому 12 з половиною годинному перельоті, що зробило свій вплив.

Dracula insect dermatitis in Japan. Клініка, діагностика та лікування.

У нас тут накопилося кілька новин, тому настала пора увіковічити їх в коротких історіях, для себе і для тих хто іноді запитує як справи і шо нового. В сьогоднішньому дописі розказую і показую фотки захворювання з яким зараз бореться наша мама. Одна з назв захворювання уже згадана в заголовку дописа і це зовсім не жарт. Як показує статистика відвідування цього блога - медичні теми найбільше цікавлять читачів - так дописи про Марькин дитячий грип і дитячу вітрянку - найпопулярніші, судячи по числу переглядів.

Короче десь тиждень тому назад у Оленки зявилася ранка на руці, яку ми помилково прийняли за хімічний опік від якоїсь кислоти з якими вона працює в своєму медуніверсититі на своїй волонтерській роботі. Оскільки опік був на тильній стороні руки, в тому місці де носять годинник то одним з варіантів також був контактний дерматит, який розвинувася на дорогий годинник адідас, який законна дружина випросила собі від мене в подарунок. Так виглядала ця ранка десь через три дні як ми її виявили.

Читати історію захворювання далі Ранка як ранка, зняли годинник, але через день два зявилися пару нових подібних шкірних уражень - тепер вже на ногах.

Тут ми вже практично виключили хімічний опік, незважаючи на те що і ці рани були дуже схожі на опік, розвивалися повільно і боліли як опік, забігаючи наперед - іх також треба диференціювати від звичайного хім. опіку. Оскільки клініка у вигляді больового синдрому наростала, а саме після почервоніння почали зявлятися волдирчики і рани поглиблювалися, ми вирішили що прийшла пора звернутися до лікаря. Благо зараз Оленка працює в університеті, який "зліплений" з величезною університетською лікарнею. Варіантів діагнозу які у нас були перед походом до лікаря - залишилися два, рожевий лишай і герпес зостер (це варіант від мене). Але і тут ми помилися, далося взнаки наше украінське, географічне походження. Лікар дерматолог же поставив діагноз за 30 секунд - оскільки як виявилося клінічна картина вказана на фото була дуже типова для одного цікавого захворювання з яким ми би ніколи не зустрілися живучи на батьківщині. І ось наш діагноз - контакт з Paederus fuscipes - невинною комашкою яка сама ніколи не нападає на людину і даже попавши на неї, ніколи не кусається, але в своєму тілі містить дуже нехорошу речовину яка називається "педерін" (цілих 0.025% ваги тіла) назва канєшно тоже відповідна. І ось при контакті з цією речовиною і виникають такі шкірні рани які тривожили і все ще тривожать нашу маму. Такшо в принципі перший діагноз - контактний дерматит був правильний - лиш не на новий дорогий годинника а на маленьку нещасну комаху яка живучи у вологих лісах у грунті, якимось чином - скоріше за усе залетіла до нас додому і мабуть під час сну попалася під руку нашій Оленці. Із інтернета стало відомо що яд цієї комашки - цей самий педерін не менше і не більше а аж у 100 разів сильніше яду кобри.

Ось вона наша красуня разом з формулою хімікату який ситнезується в її тілі по божому умислу. Таким чином діагноз правильно називаіться Paederus dermatitis або Nairobi fly dermatitis або ще Kenya fly dermatitis або так як винесено в заголовку поста або просто лінійний дерматит по якому, собственно, я так собі думаю, і було виставлено діагноз. Як я вже сказав - лікарь дерматолог одразу поставив діагноз. А лікування... Лікування практично ніяке - так як прийнято в Японії. Просто стероїдна мазь для ран, що містить препарат - якусь наворочену форму преднізолону. І це незважаючи на те що інтернет пише про антибіотики і ще шось і ще шось внутрь. В Японії вважають що організм і сам може справитися.　Для цікавості скажу що реєстрація в новій лікарні зайняла 20 хвилин (~40 USD), заповнення анкети, і симптомів - 10 хвилин. Очікування лікаря більше години - і власне побачення з лікарем - 3 хвилини (~10 USD). Вартість ліків 5 USD. Усе з врахуванням наявної медичної страховки, реєстрація в лікарні з видачею пластикової картки з індифікаційним магнітним кодом сплачується лише раз. Сказали що на виздоровлення (заживлення ран) піде десь тиждень. Так ранки виглядали вчора

Вот така іноді буває Японія, з такими нехорошими букашками. Щоправда Оленка зараз впевнена шо її даже яд кобри не візьме після такої пригоди. Нас з Марічкою на щастя не затронуло ніяк. Наступне і перше що ми зробили це вирішили потравити всю машкару яка може жити в нас дома. Але це вже друга історія, яка закінчилася трошки більш трагічно і про це в наступному пості...

Просвітлення Оленки.

Древні японські анатомічні ілюстрації - автор і точна дата виготовлення - невідомі. Знаходяться в книжці Pinax Microcosmographicus німецького автора Йохана Реммеліна (1583-1632) що потрапив у Японію через Нагасакі. Колись давно... (узяті з ресурса pinktentacle.com який на жаль вже десь рік нічого новенького не публікує)

Сьогоднішнє моє повідомлення - ще один запис в щоденник нашого сімейства. Хто в курсі а хто може і ні, наша мама все ще студент медичного факультету УжНУ. Наступний навчальний рік має бути останнім, після чого почнеться тривалий (в середньому три роки) період проходження первинної спеціалізації, або інтернатура, і лише після того наша мама буде справжнім лікарем, хоча диплом отримає вже через рік.

А це ілюстрація 1809 року на якій показано як лікувати рак грудної залози, зображений випадок пацієнтки у віці 60 років. Узята з книжки Сейшю Ханаоки, де він задокументував свій власний досвід хірургічного лікування РГЗ.

І ось як тільки Оленка приїхала сюди до нас на ці літні канікули - кожен день ми обговорюємо яким же лікарем стати - яку професію обрати. І ось позавчора у нашої Лєночки відбулося просвітлення прямо як у Будди і вона за один день - даже за половину - осознала то ким саме вона хоче бути у медицині. Ця переміна сталася настільки разюче що мені дуже хочеться це записати і запамятати - бо це інакше як просвітленням не назвеш. Від того моменту як вибір професії було зроблено - все що було у неї в житті - всі її інтереси, плани, амбіції, досвід - дуже чітко і тонко підійшли до вибраного. І вже два дні Лєна ходить щаслива, що вона це осознала - а ще тиждень тому було ниття кожного дня - ким стати, яку професію вибрати.

Порівнюючи з собою - трошки заздрю бо у мене ніколи не було такого пориву шо я хочу бути фізиком, хіміком, грузчиком, там чи сям, і тому важко сказати чи йду я до якоїсь своєї мети чи просто пливу по течії - намагаючись не заплисти в якесь болото чи сісти на міль. А у неї все чітко - "задачі ясни - целі поставєни". Оскільки Оленка студент УжНУ - а десь 20 процентів зареєстрованих прихильників цього блога випускники саме цього закладу - і більше того саме медичного факультету - всі проходили інтернатуру і вибирали професію - я буду дуже вдячний за будь-які рекомендації або коментарі з приводу як вибирати те що тобі подобається. Це взагалі комусь вдалося? Чи всі взяли то шо дають? По зрозумілим причинам я не можу оголосити яку саме професію Оленка обрала. Покишо це буде секрет поки щось не вирішиться в Ужгороді в рідній альма-матер.

Hanabi-Wakato bridge. Феєрверки біля моста Вакато.

Літом Японія (і Кітакюшю не виняток) - фестивалить. Кожен уік-енд гудять всякі народні гулянія від маленьких дворових до величезних. Як я вже писав десь якось - феєрверки тоже палять лише літом. Від малих які тепер можна купити на кожному кроці, до величезних (не знаю ким оплачених, мабуть місцевим урядом, або якимись компаніями) феєрверкових подій. У нашому місті може пять таких а може і більше, точно не знаю. В звязку з тим що феєрверки як правило по пятницям і починаються після 19:30, а пятниця це робочий день - за три з половиною роки ми ні разу не бачили цих феєрверків, оскільки в лабораторії робочий час перший рік був до 21 потім і до тепер до 19 години, і я "ніяк" не міг звільнитися і покинути робочий пост для розваг. Це ж Японія. Ну і вот накінець-то вчора (цього літа, незважаючи на то шо Лена тут і забирає Марьку я все ж йду з роботи до 18 години) - збулася мєчта ідіота - побачити ці салюти. Ці - це самі маленькі по масштабу серед тих що проходять в Кітакюшю - в небо вистрілюють тільки 4000 вогників. Найбільше буде на Моджіко мабуть через тиждень а може вже і було вчора - 14000 вогників.

Добралися комфортно на велосипедах шоб не тертися тілами в міліони людей які направлялися туди же на поїздах і автобусах. І подивилися салюти, було вражаюче, і я намагався пофоткати якомога побільше. Для чого і для кого - непонятно. Сьогодні Лєна сміється надімною і каже шо таких фоток можна міліон знайти в інтернеті. А ще почувши шо я зробив десь 400 фоток, каже ти дурак хоть в небо дивися чи лише в обєктив фотоапарата?

Воно канєшто так, але я все ж таки виставлю фотки сюди - шоб мої дорогі друзі і читачі (а може і родичі) змогли подивитися. Якщо нецікаво - відмічайте знизу :-). Ваш Р.

Тисніть сюда - фотки тут.
1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Sea urchin sushi. Cуші з морського їжака

У мене сьогодні короткий кулінарний пост, точніше коротка кулінарна нотатка. Ходили вчора на суші. Колись для нас це було справжнє свято, впрочем воно і до сьогодні так, просто вже ходимо не часто, так пару раз в місяць коли сильно когось припре. Ну так вот вчора відбулася "кулінарна подія". Попробували суші з морського їжака. Вірніше попробував я, Оленка вже якось давно пробувала. От як це диво виглядає в тарілочці і при макро розгляді.

Шо сказати - враження справило сильне, мені здалося що саме так має смакувати концентроване, старе лісне болото, чи давня каналізація, ну вобщем гавно гавном. Ми ніколи не розбираємося з Оленкою в деталях, але вчора коли прийшли додому то першим ділом я шукав в інтернеті що такого корисного в ікрі чи молоках морського їжака. Звичайно можна знайти міліон хвалебних відгуків, шо там внутрі мало не панацея від ушитких хвороб, шо це секрет японського довголіття, і вобще через пару хвилин після вживання страви з морського їжака покращується настрій і понижується холестерин. Да дійсно через кілька хвилин коли я вже закусив його іншими сушами і маринованим імбірем і лимоном і запив пивом і зеленим чаєм і відчутий смак накінець то зник, я був щасливий, що пройшов це випробування. Але ніколи не порекомендую це пробувати нікому. Тільки справжнім дослідникам різних смаків, хто готовий і тараканів їсти і зародки ціплят або черваків.

От власне і все що я маю честь вам сьогодні повідомити, дорогі друзі.
Відмічайте внизу - цікаво?  весело? херня? Пишіть даякі коментарі, якщо звичайно є що запитати або сказати. Я їм дуже радуюся. Окей.

Rain in Japan. Дощ, сезон дощів...

Цілий день сидимо дома і спостерігаємо з двох різних балконів такі картинки (якщо пропустити їх через фільтри Adobe Lightroom). Сезон дощів цього року сильно затягнувся. Як правило він відбувається і закінчується в червні, а тепер вже майже середина липня а він все триває і триває. Є у цього звичайно і плюси - температура повітря доста благостна - лише раз піднімалася вище 30 градусів, а вночі навіть холодно, так шо ми закриваємося одіялами коли спимо.

Сидимо дома, мучаємося. Благо шо є три компютера - кожен заривається собі в свій - Лена з Марькою переважно в ютюб а я готую їсти і іноді почитую ЖЖ. Коли залишаємося дома то багато дискутуємо з жоною, про науку, про жизнь, про японців, і про Японію, про медицину, про майбутню Оленчину інтернатуру, про різні країни. У дискусіях використовуємо ненормативну лексику, - мені подобається. Марька же надає перевагу відеороликам з ютюб де малим дітям роблять уколи, або ставлять внутрішньовенний катетер, короче такі страшні, - діти ревуть а Марька дивиться. Може хтось шось порадить щоб розвіяти скуку? Шо вобще люди роблять коли приходиться цілий день сидіти вдома?

Stupeur et tremblements

Почав писати цей пост ще 24 червня. Нічого не міняю.
Ну от, вчора накаркав на дощ - сьогодні по прогнозам буде цілий день, і з 4 ранку так і відбувається - перерв не було, тому можна написати сумарний пост за місяць що проходить - від моменту як до нас приїхала "наша мама".

Як і очікувалося - у нас з Марькою зник вільний час. Особливо на вихідних. Перше що ми зробили, на другий же день по приїзду Оленки, це купили два нові велосипеди і нове дитяче сідалко. Лена була обурена станом мого велосипеду і тим шо я все ще транспортую Марьку на сідалку для дітей до 2 років і з вагою до 10 кілограм тоді як Марька вже 3,5/17 кг. Мені була прочитана лекція про безпеку дорожньо-транспортного руху і ще про то який я скупий. Остання лекція повторилася в послідуючі два-три тижні ще багато разів, а особливо тоді коли я демострую невластиву мені щедрість. 

Потім Оленка зайнялася прибиранням і за тиждень було викинуто 15 великих кульків (150 кг) всякого корисного мусора який ми так довго збирали і я так бережно беріг. У Марічки не залишилося іграшок, а у мене старих одіял якими укривалися студенти коли залишалися спати у мене після пянок. 

Оскільки Оленка сильно заскучала за ушиткими Кітакюсьськими "нашими точками" то ми розпочали методичний обїзд усіх уже нахожених місць. У першу ж погожу неділю сходили в Грін парк де в принципі за час її відсутності (9 місяців) багато що помінялося. Сходили подивитися на метеликів і туканів, один з яких загравав і розмовляв з Оленкою, хто на фейсбуці - мабуть бачили фотки. 

В минулий вікенд поїхали вже в серйознішу по відстані вело-поїздку - на рукотворне озеро Кавачі. Та легкість з якою ми долаємо відстані по 15 км на велосипедах, з підйомами в горку, тепер виглядає для обох дуже дивною. Згадували свою першу поїздку, коли зібралися, але не змогли доїхати. 

Тепер перечитав і поняв шо такої нудятіни в мережі предостатньо і вирішив не продовжувати. Да, з нами кожен тиждень і практично кожен день відбувається щось таке, що в порівнянні з ужгородським життям може виглядати як екзотика, але ця вся банальщина вже сто разів описана і пересказувати її звичайно можна, але від цього треба відмовлятися. Серйозних новин нема. Лише одна.
Перед Оленчиним приїздом (передчуваючи як тут буде нудно моїй активній жіночці яка більше двох годин не може сидіти без движухи) я пошуршав по знайомим і знайшов їй волонтерську роботу в сусідньому медичному університеті. Розказувати деталей не можна, бо Лена підписала угоду про конфіденційність. Пройшло три чи чотири тижні і крім того як аналізують вміст білків у складних біологічних зразках Оленка побачила ще й життя наукового колективу який займається серйозною наукою, а не то шо я і моя компанія. Так у нашому житті почався період імені Амелі Нотомб описаний в романі "Страх і трепєт". На щастя ми лише спостерігаємо за усім цим. Японія починає відкриватися по-справжньому.

Пройшло три роки і 7 місяців з часу мого приїзду...

Хто не врубається - дивіться фільм або читайте книгу.